Вам доручили класне керівництво, і перед вами постало завдання сформувати з окремих (доволі різних) особистостей єдиний організм — колектив класу? Для того щоб успішно впоратися з цим завданням — об’єднати вихованців — потрібно враховувати закономірності групового розвитку.
Стадії формування класного колективу
Будь-яка група на шляху свого перетворення на колектив долає стадії, у яких неминуче виникають конфлікти й взаємне «притирання».
Усе починається з так званої стадії орієнтації. Це період знайомства вихованців і встановлення первинного контакту. Бажано, щоб знайомство вихованців стало особливою, спеціально організованою подією. Це може бути, наприклад, класна година, де кожний учень зможе розповісти однокласникам про себе (склад родини, життєві пріоритети, хобі тощо). Така інформація допоможе учням якомога швидше виявити спільні інтереси. Для проведення подібного заходу краще обрати місце поза школою. Це дозволить легше встановити контакт між учнями, підготувавши ґрунт для їх подальшої взаємодії. Важливо, щоб на цьому заході були присутні всі учні класу. П ерші дні вересня — найкращий час для знайомства.
Потім зазвичай настає стадія конфронтації й конфлікту.
У цей час форми роботи класного керівника набувають іншого характеру. Друга стадія пов’язана з накопиченням негативних емоцій, агресією дітей, що може бути спрямованою на однокласників, педагогів, батьків. Тому необхідно значно толерантніше ставитися до вихованців. Крім того, доречними є бесіди про конфлікти, їх причини та способи розв’язання. Н априклад, колективно може обговорюватися певна конфліктна ситуація, з якою вже стикалися учні з іншої школи, щоб знайти можливість конструктивного виходу з неї. Р оль учителя полягає в тому, щоб спрямовувати вихованців до виходу з конфлікту.
П р и м і т к а . Якщо ситуація загостриться аж до бажання учня залишити школу («Не хочу тут учитися»), педагог має пояснити дитині, що стадія конфронтації й конфлікту — це закономірний процес розвитку будь-якої групи. Але цю проблему можна й необхідно розв’язати, запевнивши: «Ми працюватимемо над нею разом». Також доцільно проводити тематичні батьківські збори на такі теми: «Особливості формування колективу учнів», «Подолання кризи підліткового віку», «Професійне самовизначення підлітків» та ін.
А чого категорично не можна робити — це влаштовувати з’ясування стосунків із позиції «учитель завжди має рацію». Така позиція, що властива деяким педагогам зі значним стажем роботи, завжди має негативні наслідки, а в період конфронтації й конфліктів — вона завдає руйнівної дії.
Друга стадія може тривати кілька місяців, а може затягтися на невизначений термін. В останньому випадку потрібно навчити дітей виявляти свої негативні емоції в соціально прийнятних формах: «Почуття гніву — це зрозуміле почуття. Ти маєш право злитися. Але це почуття не повинне перетворюватися на агресію…»
Запам’ятайте: учителеві важливо не відокремлювати себе від вихованців («У мене теж траплялися й досі трапляються конфліктні ситуації. Я також іноді відчуваю злість. Спробуймо разом розв’язувати ці проблеми». Коли вчитель зізнається у своїх слабкостях, це допомагає швидше встановити довірчі взаємини.
Третій етап розвитку колективу — стадія згоди, співробітництва й компромісу. Це сприятливий період для адекватного сприйняття складних ситуацій, що виникають у колективі під час його формування. Тому виховні заходи рекомендується проводити у формі ділових ігор, КВК, «круглих столів», формуючи таким чином командний дух і групову згуртованість.
І нарешті, на четвертій, завершальній, стадії інтеграції особистих потребі вимог групи відбувається стабілізація взаємин у колективі. До цього моменту основні проблеми членів співтовариства виявляються розв’язаними. Учні вже знають одне про одного достатньо для повноцінного спілкування й взаємодії. Це дозволяє вчителеві продовжити використовувати у своїй діяльності ділові ігри, «мозкові штурми», «круглі столи». У цей період особливо ефективною є організація позакласних заходів: відвідування музеїв, виставок, театрів, виїзди на природу. На стадії конфронтації й конфліктів проведення подібних заходів є небажаним, а на етапі стабілізації — навіть необхідним.
